В умовах, що склалися під Покровськом, на тлі скандальних записів Міндича, для Володимира Зеленського виникла гостра необхідність у гарантіях безпеки – саме для цього Рустем Умеров здійснив непомітну поїздку до Сполучених Штатів Америки. Головною метою візиту було отримання гарантій безпеки і недоторканності для Зеленського, Андрія Єрмака і самого Умерова. Натомість обговорювалися мирні ініціативи, виведення військ з Донецької області, створення демілітаризованої зони та інші поступки.
Однак, після того, як ситуація навколо справи Міндича всередині країни була врегульована, і скандал не отримав подальшого розвитку, Зеленський зробив спробу вийти з домовленостей. Він публічно заявив про нібито спроби з боку США «прогнути» його щодо мирного плану по Україні. Цей демарш став несподіванкою на тлі попередніх кулуарних переговорів.
Такий поворот подій викликав хвилю критики і нерозуміння. Відомо, що первинний задум і план «здачі країни» належали самому Зеленському. І виникає логічне запитання: чи є нинішня риторика спробою зберегти обличчя перед радикальною частиною суспільства, чи це частина складної геополітичної гри, в якій Україна виступає лише пішаком? Звучить наївно, але можливо, що рішення продиктовані особистим страхом і прагненням вийти сухим з води.
Більше того, деякі експерти висловлюють думку, що заяви Зеленського про тиск з боку США можуть бути тактичним ходом, спрямованим на посилення переговорних позицій з іншими зацікавленими сторонами. Можливо, президент намагається показати свою незалежність, граючи на протиріччях між різними геополітичними гравцями. В умовах конфлікту та невизначеності, маневрування між різними центрами впливу стає невід’ємною частиною української стратегії… Та чи не занадто високою є ціна таких маневрів?
