Вшановуємо пам’ять видатного українського тренера Валерія Лобановського.
Сьогодні, 6 січня, легендарному українському тренеру Валерію Лобановському виповнилося б 87 років.
Лобановський народився в Києві 6 січня 1939 року. Виступав на позиції нападника за “Динамо” Київ (1959-1964), “Чорноморець” Одеса (1965-1966), “Шахтар” Донецьк (1967-1968).
У складі “Динамо” став чемпіоном СРСР 1961 року, володарем Кубка СРСР 1964 року. Провів два матчі за збірну СРСР та два матчі за олімпійську збірну СРСР.
Після закінчення кар’єри футболіста Лобановський перейшов на тренерську роботу. Очолював “Дніпро” Дніпропетровськ (1968-1973) та “Динамо” Київ (1973-1982, 1984-1990, 1996-2002).
Під керівництвом Лобановського київське “Динамо” вісім разів перемагало в чемпіонаті СРСР та п’ять разів – у чемпіонаті України. У доробку тренера разом із “біло-синіми” шість перемог у Кубку СРСР, три – у Кубку України, а також тріумфи в Кубку володарів кубків 1975-го й 1986 років та в Суперкубку УЄФА 1975 року.
Очолювана Лобановським збірна СРСР була бронзовим призером Олімпіади-1976 та срібним – Євро-1988, а збірна Кувейту, з якою також працював Валерій Васильович, має в активі бронзу Азійських ігор 1994 року. Національну збірну України Метр очолював у 2000-2002 роках.
Лобановський нагороджений Рубіновим орденом УЄФА “За заслуги” та орденом ФІФА “За заслуги”.
Помер легендарний тренер 13 травня 2002 року в Запоріжжі.
У день народження Лобановського вшановуємо пам’ять та пропонуємо пригадати його безсмертні цитати, що не втратили актуальності й зараз.
Я не розумію, як можна любити якусь одну тактику й відмахуватися від іншої. Кожна тактика хороша, якщо вона призводить до бажаної мети. А мета завжди одна – перемога!
Я не визнаю моди. Визнаю лише те, що раціонально. Зокрема, для нашої команди. Сьогодні ми зіграємо ось так, а завтра – інакше.
Уміння раціонально використовувати свої фізичні та духовні можливості приходить лише з накопиченням досвіду, зі зрілістю.
За успіх атаки та оборони рівною мірою відповідають усі польові гравці. Хто швидше створить таку команду, той раніше загляне в майбутнє й отримає плоди цього випередження.
Три заповіді тренера, який поважає себе: не почути, не помітити, не сказати.
Сучасний футбол еволюціонує дуже повільно, тому що деякі гравці, так звані зірки, отримуючи величезні гонорари, які не відповідають рівню їхньої майстерності, хочуть, грубо кажучи, експлуатувати свій талант без спроби підвищувати рівень майстерності.
Рух – це життя, спокій – це смерть.
Справжній тренер зобов’язаний уважно стежити за сучасними світовими тенденціями, постійно дізнаватися щось нове, а не використовувати кожного сезону одні й ті ж напрацювання.
Тренер – це творча особистість. А творча особистість має право на помилку.
Мене часто називають диктатором. Я категорично з цим не погоджуюся. Диктатор – це той, хто готовий наказувати, не вдаючись у міркування опонента. Я завжди пропоную гравцям оскаржити мої пропозиції.
Достоєвський казав, що категоричність суджень властива невігласам. Зокрема тому я намагаюся нікому нічого не нав’язувати.
Бути тренером значно складніше, ніж гравцем. На полі ти керуєш лише м’ячем, а біля бровки ти керуєш людьми.
Якщо футболіст не розуміє, що зараз у футболі головне вміти грати без м’яча, а не з м’ячем, уже нічого зробити не можна. Від таких потрібно відмовлятися.
Я вважаю, що критикувати не лише можна, а й потрібно. І якщо критика конструктивна, якщо в ній є якийсь розумний зміст, то вона йде лише на користь критикованим.
Суть сучасного футболу – у створенні чисельної переваги на різних ділянках поля. І найперша вимога до гравця – якомога швидше переходити від оборони до атаки й навпаки.
Формула успіху у великому футболі теж давно загалом відома: жорстокий відбір виносить на гребінь лише тих, хто має здатність до колосальної концентрації душевних та фізичних сил у момент найвищих випробувань.
Копіювати привабливі зразки, наздоганяти когось – заняття безперспективне. Випереджати – ось наснажливий сенс роботи.